Сторожова застава

Передня обкладинка
Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2021 - 304 стор.

 Нова повість неперевершеного майстра українського дитячого історичного роману Володимира Рутківського присвячена героїчним і маловідомим сторінкам нашого прадавнього минулого. П'ятикласник Вітько Бубненко якимось дивом потрапляє у 1097-й рік, де разом зі славетними праукраїнськими богатирями Іллею Муровцем, Олешком Поповичем та Добринею захищає рубежі нашої землі, тобто землі Руської.


 

Зміст

Титул
3
На поміч
5
Під стінами Воїня
13
З історії рідного краю
25
Дивні звуки
31
Половець
37
Зміїв вивідник
42
Олешко і дід Овсій
47
Груші на вербі
162
Навколо вогнища
171
Половці
176
Битва
180
В половецькому полоні
186
Зміїв напад
194
Дещо про Микулу Селяниновича
199
Потвора
206

Римівське городище
53
У тітки Миланки
61
Блискавки в голові
67
Ранок у Римові
75
Невдала втеча
80
Біля городища
86
Дорогу відрізано
92
Змій під Римовим
99
Володимир Мономах
105
Дика кішка рись
117
Гопак чи карате?
127
Коли Кожумяка здолав головного Змія
134
Хто цупить черешні
140
Ведмідь що вміє розмовляти
147
Навчився на свою голову
156
Добриня
212
В Горошині
221
Розвідка
229
Викрадення княжича Святослава
237
Боброва хатка
248
Обвести навкруг пальця
258
Втеча Андака
265
Смерть діда Овсія
275
Битва над Суслою
282
Повернення
293
Від автора
301
Зміст
304
Зворот обкладинки
306
Авторські права

Загальні терміни та фрази

аби аж Андак Ану бік більше біля болота Бровко Буу вежі Велес вершники вершників вивідники вигукнув відказав Вітько Вітьків Вітькові воїн Володимир Мономах воріт Воронівки голову голос Городища далі дід Овсій діда Овсія діду дідько болотяний Добриня дружинники дядько Ілько запитав зараз звідкіля Звісно згодився здається здивувався зза зі зітхнув Змієвої нори Змій Змія Зненацька знову Ілля Муровець Ільку їм кивнув головою кілька кінь княжич князь Колько Горобчик коня ледь Лидько мабуть має майже Мирка Мирко Мирку мить мов Мономах Муровця навіщо Нараз нарешті наче Неподалік ним ніби нічого ноги Ну обличчя одразу озирнувся Олешко Попович оце очерети очі Печеніг поло половець половецькі половецького половці поруч поцікавився почав Проте Римів римівців Римова рись Росанка Світлий Андак свого своїх Святослав син половецького хана сказав Вітько Сули Сулою Сулу схоже таке тебе теж тися тисяцький тихо ті тітка Миланка тітки тобі Тож трохи узлісся хвилину Хіба хлопці хтось чого щойно щось якусь

Про автора (2021)

 Володимир Рутківський — провідний український дитячий письменник. Народився в селі Хрестителевому на Черкащині. Навчався в Одеському політехнічному інституті.

Друкується з 1959 року. Автор багатьох романів для дітей, серед яких «Бухтик з тихого затону», «Гості на мітлі», «Сині Води» та інші.

Живе, працює і творить в Одесі.


«Важкий шлях до визнання в українській літературі! Працюючи з року в рік, щодня горблячись над письмовим столом, дочекатися слави у... 70 років! Саме так виглядає ситуація з одним з найкращих українських дитячих авторів Володимиром Рутківським. Про літератора почали говорити після виходу в «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–Зі» його книжки «Джури козака Швайки»...

Починав Володимир Рутківський як поет. Але згодом вирішив писати для дітей. Наївно вірив, що тут свободи буде більше. Та доля була до нього не вельми лагідна. У єдиному українському видавництві для дітей — «Веселка» — його твори стабільно забраковували. Але Рутківський не здавався: зробив авторський переклад своїх повістей і повіз до Москви. І там вони побачили світ у найвідомішому на той час видавництві «Детская литература».

Наступна книжка «Гості на мітлі» таки вийшла у «Веселці», але зі скандалом. «Чому я, український письменник, маю видаватися не рідною мовою і за межами України?» — звертався письменник до «керівних і спрямовуючих». Це подіяло, але й надломило щось всередині нього. Володимир Рутківський вирішив остаточно податися у «внутрішню еміграцію». Себто, писати в стіл.

Історія здавна його вабила. У школі навіть очолював археологічний гурток, який брав участь у розкопках найдавнішого поселення України в околицях рідного села. Його манить те, що досі залишається невідомим. Чому Іллю Муромця (а в історичній літературі вживається і Муровець), який похований у Києво-Печерській Лаврі, повністю собі «привласнила» Росія? Одесит пише повість «Сторожова застава», в якій подає інакший погляд на усталені події.

Чому про битву на Синіх Водах, яка була за 18 років до Куликовської, ніхто не згадує? Адже саме після неї була визволена Україна від монголо–татарського іга! І Рутківський створює великий роман для дітей «Сині Води»...

Народившись на Черкащині, ясна річ, письменник не міг оминути й козаччини. Але манять його не переможні баталії та славні гетьмани, а самі початки. Звідки взявся цей відомий на весь світ феномен народного лицарства? Так з’явилися «Джури козака Швайки».

Та в наші часи мало книжку написати (навіть шедевр), треба її ще й уміти видати. Літньому письменникові не до снаги такі зовсім не літературні вправи...

Нарешті на 70–му році життя Володимир Рутківський витягає щасливий квиток: «Джури козака Швайки» виходять в «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ЗІ» в чудовому оформленні Максима Паленка.

Книжку помітили. У рейтингу «Книжка року» вона посіла друге місце, у рейтингу радіослухачів — перше. Та ба! В умовах України популярність поняття абсолютно відносне. Якби це було у Франції, то ім’я письменника стало б відоме більшості школярам. А в нас... В інтернеті надибаєте хіба на одне інтерв’ю з Рутківським та одну рецензію на книжку...

Проте Рутківському цим ніколи перейматися. На 72–му році життя цінуєш кожну Божу днину. Щоранку, у вже поважному віці, він сідає за комп’ютер, аби кілька годин творити. До кінця року в «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ЗІ» має вийти продовження «Джур».

А щойно в одеському видавництві «Астропринт» побачила світ унікальна повість–сповідь «Потерчата». За внутрішньою напругою, драматизмом, мистецтвом оповіді «Потерчата» можна поставити поруч із дитячими повістями Григора Тютюнника. Тільки якщо в останнього домінує трагічна барва, то в Рутківського, попри всю жахливу ситуацію, гору беруть світлі інтонації. Як у фільмах Кустуріци, де будь–який жах можна перемогти тільки гумором...» (О.Гаврош)

Бібліографічна інформація